«Головне почати рухатися, а зміни відбуватимуться поступово» - Ольга Урсол

Ольга Урсол через участь у проекті академічної доброчесності в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті намагається активізувати студентство й підлітків активно виступати за свої права в ієрархічній системі освіти.23 – 24 березня 2019 року Ольга взяла участь у майстерні Театру для діалогу в Сєвєродонецьку. В інтерв’ю Ольга ділиться своїм досвідом позитивних змін у освітній системі, які сприяють рівності викладачів, студентів(-ок) і адміністрації вишів.

Чим Вас зацікавила театральна майстерня Театру для діалогу?

Мені дуже подобається театр і все, що з ним пов’язано. Я раніше чула про методику форум-театру, чотири місяці назад я була на прес-конференції про форум-театр у Кризовому медіа-центрі. Тоді мене зацікавила ця тема.  Я дуже задоволена тим, що прийшла. Я час від часу працюю з молоддю і студентством, з майстерні я для себе взяла кілька цікавих вправ. Якби я прочитала їх опис у книжці, то подумала би, що вони не спрацюють.Найбільше мені сподобалося обговорення після вистави. Було багато людей, ми піднімали теми, які стосувалися в першу чергу школярів і студентів.Як на мене, найважливіше було обговорення. Я дуже була здивована активністю аудиторії, тим, що люди не боялися висловлювати свою власну думку, хоча, припускаю, що деякі студенти через те, що в залі були присутні також викладачі й вчителі, не могли  нічого сказати.

Ви берете участь у проекті сприяння академічній доброчесності. Яка мета цієї ініціативи?

Це україно-американський проект. Він проходить в Україні за підтримки Міністерства освіти й американських рад. Загальна мета– підвищити якість навчання в університетах України через різноманітні локальні заходи в університетах-учасниках. Один із них  – впровадження кодексів доброчесності. Ми в нашому університеті (Ізмаїльському державному гуманітарному університеті – прим. ред.)спочатку склали цей кодекс – це морально-етичний кодекс, який регулює стосунки між студентами, викладачами й адміністрацією для того, щоб максимально поліпшити процес навчання й зробити його більш прозорим. Ми утворили кілька комунікаційних платформ, куди викладачі й студенти можуть приходити й обговорювати цей кодекс. У нас були громадські обговорення, навіть запальні сварки щодо одного пункту кодексу, де говориться, що студенти й викладачі рівні між собою.Це дуже обурило деяких викладачів, особливо старшого віку, бо вони звикли думати, що викладач «зверху» й каже, як має бути, а студент підкоряється. Це був один із «найгарячіших» пунктів кодексу. Після трьох громадських обговорень кодекс затвердили в університеті. Він надає студентам і викладачам можливість більш ефективно взаємодіяти, щоб покращити якість навчання, щоби пари були більш цікавими, щоби додавати нові методи навчання в практичні заняття.

Цей кодекс став своєрідним зразком, який Ви намагаєтеся також впровадити в Сєвєродонецьку?

Я просто вчилася в Ізмаїлі й кодекс приймали, коли я була там студенткою, але зараз я ще продовжую працювати в цьому проекті. Я живу в Сєвєродонецьку, але працюю з цим проектом в Ізмаїлі, періодично туди їжджу, спілкуюся зі студентством у Сєвєродонецьку. Я іноді намагаюся зібрати студентів, аби поділитися цими кейсами, щоби вони могли щось змінювати у своїх університетах, щоби пари були цікавіші й студенти мали мотивацію впливати на свою програму, адже це має бути  в їх інтересах – зробити своє навчання таким, яке відповідає їх актуальним потребам,і в результаті отримати якісні знання.

Що вас найбільше зацікавило в обговоренні вистави?

Насправді я думаю, що проблеми підлітків і студентства в усій Україні більш-менш однакові. Для мене було важливо почути, що людей бентежить якість освіти, що вони готові щось робити. Після вистави до мене підійшов хлопець, який був на майстерні й розказав про ситуацію зі свого училища, запитав поради. Часто ми як молодь і студенти не знаємо своїх можливостей, важелів впливу на навчальний процес, адміністрацію. Але вони є, ми просто про них непоінформовані.

Що, на Вашу думку, заважає студент(к)ам більш активно проголошувати й відстоювати свої права?

Часто викладачі, які вже давно працюють в університеті, приходять на лекцію й читають з листочка, їм просто лінь перероблювати свої старі листочки з записами: вони читають по них лекції, знову в папочку складають, аби через рік теж саме прочитати. Їм не хочеться робити презентації, доповнювати новою інформацією свої лекції, часто ця інформація вже неактуальна, застаріла.. І тут виникає, ніби, замкнене коло – викладачі не хочуть робити щось нове, тому що студенти не зацікавлені, а студентам не цікаво, тому що викладачі нудно розказують. Виходить, що хтось має почати процес змін. Я вважаю, що найпростіше зміни почати з боку студентства, тому що студентів більше, ніж викладачів. По-друге, студенти більш відкриті до нового, їм простіше щось змінювати у своєму житті, аніж викладачам старшого віку. Звичайно, всюди є пасивні люди, активний відсоток людства взагалі не такий великий, але тут важливо щоб в людини, яка хоче щось змінити були 2-3 особи, які б її підтримали, а потім, у процесі поступових змін, люди будуть підтягуватися. У тому числі ті, які були нейтральні, пасивні. Головне почати рухатися, а зміни відбуватимуться поступово. Найважче починати, а далі – простіше, бо люди починають про це говорити.

Для мене було перемогою, коли про цей кодекс почали говорити. Нехай спочатку це були негативні відгуки, але процес вже пішов – про кодекс говорять, інформація поширюється, і це вже добре. Коли студенти почнуть вимагати від викладачів –«давайте нормально вчитися!», тоді викладачам нікуди буде діватися, вони почнуть щось змінювати у своїй роботі. Але, знову ж таки, не всі викладачі погані. Є викладачі, які самі ініціюють зміни, надають пропозиції студентам. Найефективніша робота – коли з обох сторін є взаємодопомога й взаємопідтримка.

Українська освітня система дуже ієрархічна. Як, на Вашу думку, можна почати  змінювати такий підхід?

В першу чергу потрібно працювати з інформування студентів –  про те, що вони мають право й можуть впливати на свої навчальні плани. Ми просто непоінформовані про те, що можемо пропонувати якісь зміни. Звичайно, що все відбувається не одразу. Зазвичай треба по 10 разів ходити, пропонувати, прописувати, редагувати пропозиції, шукати спільну думку. По-друге, важливо мотивувати студентів почати щось робити, а третє – навчитися комунікувати, налагодити діалог між студентами, викладачами й адміністрацією вишу. Інформаційна складова  є надзвичайно важливою.

Майстерня у Сєвєродонецьку проводилася ГО «Театр для діалогу» в рамках проекту «Зміцнення потенціалу громадянського суспільства задля ненасильницької трансформації конфліктів в місцевих громадах», підтриманий Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках Громадської служби миру, що фінансується Федеральним міністерством з економічної співпраці та розвитку Федеративної республіки Німеччина.