Переселенці зіграли у виставі самих себе
Світлана Олєйнікова родом з Донецької області. У інтерактивній театральній виставі вона грає вперше, але про проблеми переселенців, про які йдеться у постановці, знає не з чуток. У місті Торез у березні минулого року активістка організовувала проукраїнські акції. Через це їй стали надходити погрози. Тому Світлана була вимушена забрати дітей та покинути рідний дім. «У мене було 10 хвилин, аби покинути місто. Щоб вивезти моїх дітей та зберегти себе від фізичної розправи через те, що я просто організувала акцію на підтримку своєї країни», – згадує вона.
Вже рік активістка не була у себе вдома. Процес адаптації на новому місці був непростим. Зараз вона живе у Києві, працює у організації «Крим SOS» та бере участь у театральному проекті «Квиток в один кінець». За словами Світлани, проблеми, що порушуються у виставі, досі актуальні для мешканців Криму та східних областей. «Чим більшою стає кількість переселенців, тим більше проявляється їхня дискримінація», – переконана активістка.
Через це Світлана та інші волонтери з «Крим SOS» реалізовують низку ініціатив, що базуються на принципі діалогу з громадою, аби дослідити позицію щодо цього питання як приймаючої сторони, так і власне переселенців. Після знайомства з представниками «Театру для діалогу» активісти вирішили зробити спільний проект, обравши такий формат співпраці, як вистава-форум.
Для організаторів було важливо задіяти у виставі саме тих, хто має власний досвід переселення. Представник організації «Театр для діалогу» Оксана Потапова впевнена, що «інтерактивне мистецтво» допомагає людям швидше звикнути до нового оточення та по-іншому подивитися на свої труднощі. Вона розповідає, що люди, які були вимушені покинути свої домівки, восени ще не були готові відверто говорити про це. Зібрати акторську трупу з жителів Донбасу та Криму вдалося лише у березні. Серед акторів-аматорів є чоловіки і жінки різного віку, ті, що живуть у спеціальному пансіонаті у Пуща-Водиці, а також ті, хто облаштувався у родичів чи винаймає житло. Фахівці провели з переселенцями низку інтенсивних семінарів. Всі вони спільно створювали сценарій, обирали сюжет та працювали над своїми персонажами. Проте, на думку організаторів, головною перевагою «Квитка в один кінець» є особлива форма взаємодії з аудиторією.
У виставі висвітлюються типові проблеми, з якими і зараз продовжують стикатися переселенці: ідеологічні конфлікти всередині однієї родини, погана репутація серед жителів інших регіонів, проблеми з пошуком житла та роботи на новому місці.
Після перегляду першої частина постановки глядачі не просто на словах пропонують свій варіант виходу з кризової ситуації, а мають змогу вийти на сцену замість акторів та втілити свою стратегію поведінки, що в деяких випадках кардинально змінює розвиток подій у спектаклі. Як помітили організатори, під час попереднього показу, який пройшов у Києві, аудиторія частіше видозмінювала сцену зі співбесідою героя-переселенця на роботу, а от в Одесі найбільше дискусій викликала сцена про розбіжності у світогляді серед членів типової родини із Горлівки. «Скоріш за все, це пов’язано з тим, що у Києві, у мегаполісі, дуже важливо реалізувати себе, а в Одесі люди більш душевні і більше дбають про сім’ю», – ділиться враженнями волонтер Світлана Олєйнікова.
Донеччанка Наталя прийшла на виставу разом з друзями. Вона – багатодітна мати, наразі з сім’єю мешкає в Одесі. На думку жінки, найпоширеніша помилка вимушених переселенців – це плисти за течією. Вона вважає, що в певний момент треба припинити розраховувати виключно на продуктові пайки від благодійних фондів, а взяти себе у руки і почати працювати. Саме такі зімни вона запропонувала у сценарій «Квитка в один кінець».
«Люди з Донбасу насправді сильні. Вони своїми силами можуть знайти вихід із складної ситуації. Але для цього оточення повинно позбутися стереотипів і просто сприяти адаптуванню, щоб переселенці відчували себе вдома, а не якимись вигнанцями», – підсумовує Наталя.
По завершенні перформансу люди у залі зізналися, що такий діалог мовою мистецтва дозволив їм з іншого боку подивитися на проблеми з внутрішнім переселенням в Україні. А організатори, побачивши результативність такого інтерактивного формату, пообіцяли нові проекти на не менш актуальні соціальні проблеми.