Театр по-новому: діалог із глядачами і реальні історії на сцені

31.08.2016
Анна Чорноус для Deutsche Welle

В Україні активно розвиваються нові форми театру. Акторами і режисерами стають звичайні люди, які розповідають на сцені власні історії. Інтерактивний театр дає можливість по-новому подивитися на свої проблеми.

Усі знають про класичний театр, коли виставу створюють режисер та сценарист, ролі грають професійні актори, а глядачу відводять пасивну роль спостерігача. Та нові інтерактивні театральні форми перевертають звичний порядок. Українські практики нестандартних підходів переконані, що альтернативні форми дають людям голос та створюють простір для діалогу в суспільстві.

Театр імпровізації: побачити себе збоку

Плейбек-театр виник у 1975 році у США. 15 років тому театр імпровізації з'явився в Україні. Останнім часом цей формат розвивається особливо активно. На сьогодні в країні існує близько 20 плейбек-театрів. Лише за останній рік виникло 5 нових - три у Києві та по одному в Одесі та у Львові. Q Playback Theatre - один з тих, що з'явилися цього року в столиці. Його керівниця Властислава Сплеш розповідає, що її метою було створити соціальний театр, який би показував вистави на гострі актуальні теми в суспільстві.

Актори плейбек-театру грають історію глядача на сцені

У плейбек-театрі глядач розповідає свою історію, а актори одразу її показують

Театральна трупа плейбек-колективу проводить регулярні репетиції, але вистава у плейбек-театрі відбувається без жодного сценарію. На показ (перформанс) приходять глядачі - зазвичай не більше 50, заради комфортної атмосфери, - і саме вони створюють виставу. Охочі один за одним розповідають свої історії, а актори одразу ж показують їх на сцені. Глядач отримує унікальну можливість подивитися на свою історію з іншого боку, а інколи і побачити в ній те, чого раніше не помічав.

У липні Q Playback Theatre провів виступ на тему "яНеБоюсьСказати" через два тижні після початку флешмобу. На виставі жінки та чоловіки з глядацького залу розповідали про насильство і вихід із цієї ситуації. "Нашим завданням було дати людям вихід у вільний простір - не просто написати свої історії у Фейсбуку, а розповісти і побачити як багато людей їх чують і підтримують", - розповідає Властислава Сплеш.

За останні місяці театр проводив перформанси зокрема на теми боротьби з раком та подолання дискримінації. "Попри те, що ми часто торкаємося болючих тем, завжди на показі будуть кілька неймовірно позитивних та життєствердних історій, які будуть надзвичайно мотивуючими, - каже Властислава Сплеш. - Люди бачать, що вони не самі, і що є ті, кому вдалося подолати таку саму проблему".

Документальний театр: сто відсотків правди

Акторка PostPlayТеатру грає на сцені

У документальному театрі актори грають на сцені реальні історії з життя

У документальному театрі вистави базуються на реальній історії реальної людини. За такою методикою працюють "PostPlayТеатр" та "Театр переселенця", створюючи вистави про досвід життя під час війни. Очільниця херсонської феміністичної ЛГБТ-інклюзивної організації "Інша" Марина Усманова, за освітою режисер, вирішила, що ця методика найкраще підходить для боротьби з гендерною дискримінацією. Вона та її заступниця, драматург Наталя Блок, створюють постановки на основі особистих історій жінок, які звертаються до організації, або просто на базі почутого на вулицях чи у потязі.

Виставу "Стигма" про стереотипи та реальність життя людей із ЛГБТ-спільноти, яку ставив театр "Інша", було створено за методикою "вербатім": інтерв’ю реальних людей записували на диктофон, а актори відтворювали це на сцені, не змінюючи слів та інтонації. У виставі "Тижемать", показаної в Києві, акторки розповідали про долі трьох жінок.

Багато глядачів зізнавалися, що кардинально змінили своє ставлення до теми після вистави. Марина Усманова запевняє: "Вплив посилюється тим, що глядачу заздалегідь кажуть про те, що це справжні історії. Можливість документального театру - показати те, про що ти, можливо, і не думав, але воно абсолютно точно існує в реальності".

Такий підхід дозволяє людині розповісти свою історію, але лишитися при цьому анонімним. "Дуже важливо, що можна свою проблему винести на публіку, подивитися на неї з боку, поаплодувати актрисі, яка її зіграла, і зробити для себе її менш болючою", - зазначає Марина Усманова.

Глядачі обговорюють форум-виставу

У форум-театрі глядачі можуть запропонувати свій варіант розвитку подій на сцені

Форум-театр: репетиція життя

Ще одна театральна форма, що набирає обертів в Україні, - форум-театр. Невеликі вистави за допомогою фасілітатора створюють звичайні люди після серії вправ та ігор. Історії, показані на сцені, відображають проблеми, з якими ці люди стикаються у своєму житті. Найнезвичніше для класичного театру відбувається під час показу: глядачі можуть будь-якої миті зупинити виставу і замінити когось з акторів на сцені. Вони мають можливість спробувати діяти по-іншому та пошукати стратегію для зміни ситуації.

Співзасновниця неурядової організації "Театр для діалогу" Яна Салахова розповідає, що формат форум-театру надзвичайно влучно підходить для обговорення критичних тем та спонукає до дії: "Таким чином можна знайти естетичну форму разом з іншими людьми, яку можна обговорити, і в безпечному просторі прорепетирувати що можна робити з цією реальністю, щоб змінити її на краще".

"Театр для діалогу" проводить семінари, що завершуються форум-виставами, по всій Україні. Учасники підіймали теми трудових прав, доступності для людей з інвалідністю, проблем жінок та порозуміння поколінь. На сході України "Театр для діалогу" разом із організацією "Простір толерантності" провів низку форум-вистав, де активісти та місцеві жителі обговорювали проблеми сьогодення.

Такі методики дозволяють людині вийти із замкненого кола, зазначає Кіра Клейдерман з "Простору толерантності": "Форум-театр дає нам можливість побачити ситуацію з різних сторін та перспектив і зрозуміти що підходить саме тобі. Це про те, що ти можеш змінити ставлення, включитися в певну дію, зрозуміти що для тебе працює."

Мета - порозуміння та діалог

Для нестандартних форм театру не потрібна професійна сцена і достатньо мінімум реквізиту. Але головна відмінність від класичного театру - соціальний підтекст. Практики цих методик переконані, що формати, де глядач бере безпосередню участь у виставі, відкривають можливість людям висловитися і почути один одного.

"У нашому суспільстві дуже високий градус напруги, невисказаної агресії, а театр - саме те, що дає можливість попрацювати з емоційний фоном та почуттями, які накопичуються у людини та в її оточенні", - наголошує Кіра Клейдерман.

Яна Салахова переконана, що інтерактивні форми театру універсальні і дозволяють довести до людей інформацію, яку складно донести раціональними шляхами: "Це дозволяє достукатися до людей і задати певні питання собі, поставити під сумнів певні речі, розвинути критичність, зрозуміти, що тебе оточують люди з дуже різними долями та життєвою ситуацією."

"Класика лишається класикою, але людина перестає на неї живо реагувати. Кожному поколінню потрібні нові засоби вираження", - пояснює появу нових театральних форм Марина Усманова.

DW

Theatre for Dialog